Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008 - страница 165

^ эффективность лечения больных с лекарственно-резистентным туберкулезом органов дыхания Упорова Е.Ф1., Моисеева О.В2. ГОУ ВПО «Ижевская государственная медицинская академия», г. Ижевск
Определение лекарственной устойчивости имеет большое значение для успешного лечения больных туберкулезом. Исследования последних лет показывают увеличения числа больных, выделяющих лекарственно-устойчивые микобактерии туберкулеза. В том числе растет число больных, выделяющих полирезистентные штаммы микобактерий. Причем большой удельный вес стала занимать в последнее время первичная лекарственная устойчивость.

Цель настоящего исследования - изучить частоту лекарственной устойчивости микобактерий у больных туберкулезом легких и эффективность их лечения.

Нами проведен анализ 540 историй болезни больных, находившихся на стационарном обследовании и лечении в VI отделении республиканской клинической больницы г. Ижевска в 2000-2006 годы. Среди исследуемых преобладали мужчины (82,5%), преимущественно жители городов (80,1%). В возрастной структуре заболевших преобладали лица трудоспособного возраста от 21-40 лет (52,3%), лица в возрасте от 41-60 лет составили 34,5%.

Анализ социального состава показал, что подавляющее большинство больных не работали-84,4%. Из общего числа исследуемых лиц 340 выделяли лекарственно-устойчивые микобактерии туберкулеза (58,9%). Из них впервые заболевших было 39,0%, больных из контингентов 60,6%. Наибольшее число больных, выделяющих лекарственно-устойчивые микобактерии туберкулеза, зарегистрированы в 2003 году.

В структуре клинических форм туберкулеза наиболее часто встречалась инфильтративная (60,4%). Фиброзно-кавернозным туберкулезом страдало 37,0% больных. Доля казеозной пневмонии составила среди впервые заболевших 10,8%. Диссеминированный туберкулез обнаружен у 7,2% больных. Очаговая форма выявлена у одного впервые заболевшего больного.

Наиболее часто встречалась лекарственная устойчивость к двум антибактериальным препаратам (38,4%), к одному специфическому препарату в 23,0% случаев, к трем препаратам в 21,7% случаев, к четырем в 11,9%, к пяти противотуберкулезным препаратам у 4,1%, к шести препаратам у 0,9% больных.

В структуре монорезистентности преобладала лекарственная устойчивость к стрептомицину. В структуре полирезистентности к изониазиду и стрептомицину, а также изониазиду, стрептомицину, канамицину.

Анализ эффективности лечения таких больных показал, что закрытие полостей распада среди впервые выявленных составляют 39,2%. Процент абацилирования составил 61,2% у больных с лекарственной устойчивостью. Среди больных из контингентов эти показали значительно ниже (7,3% и 17, 9% соответственно).

Таким образом, полученные результаты показали, что в настоящее время существует тенденция роста числа больных с лекарственно-устойчивым туберкулезом. Наиболее часто лекарственная устойчивость встречается среди контингентов больных туберкулезом. Необходимо отметить, что показатели эффективности лечения среди этой категории больных значительно ниже, чем среди впервые выявленных больных туберкулезом.


^ Обґрунтування диференційованого підходу до специфічної імунотерапії вродженої та набутої цитомегаловірусної інфекції у дітей раннього віку Усачова О.В. ^ Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя
Метою роботи було: на базі проведення порівняльного клініко-лабораторного аналізу перебігу вродженої та набутої цитомегаловірусної інфекції у дітей раннього віку та моніторингу їх специфічного імунологічного статусу відпрацювати деякі підходи до диференційованого призначення специфічної імунотерапії.

Для реалізації мети роботи ми провели аналіз результатів динамічного клініко-лабораторного спостереження за 20 дітьми раннього віку, із вродженою ЦМВ інфекцією та 21 із набутою формою хвороби.

У групі дітей, інфікування ЦМВ, яких відбулося в пре- та перинатальний період, 14 мали ознаки ураження печінки та центральної нервової системи і у однієї дитини додатково була зареєстрована двобічна атрофія зорових нервів. Проявами гепатотропності ЦМВ була тривала неонатальна жовтяниця, підвищення рівня АЛТ, гепатоспленомегалія. У 10 пацієнтів даної групи за результатами нейросонографічного обстеження було діагностовано лікворно-гіпертензійний синдром, який в 6 випадках супроводжувався наявністю кальцифікатів в тканині мозку та в 4 – кістозних утворень. Ще у 4 дітей з вродженою ЦМВ інфекцією мали місце клінічні ознаки перинатального ураження ЦНС без патологічних змін на нейросонограммі. Серед 20 дітей з лабораторними показниками вродженої ЦМВ інфекції у 6 не було відмічено клінічних проявів захворювання.

Враховуючи клінічніко-лабораторні данні, призначення специфічної імунотерапії протицитомегаловірусним імуноглобуліном проводилося 14 хворим на вроджену ЦМВ інфекцію, в яких мали місце клінічні ознаки ураження центральної нервової системи та печінки.

Що до набутої ЦМВ інфекції, то призначення антицитомегаловірусного імуноглобуліна проводилося 6 хворим з торпідним, рецидивуючим перебігом обструктивного бронхіту, епізоди якого супроводжувалися підвищенням рівню АЛТ, при доведеній реплікації ЦМВ (позитивна ПЛР у сечі та (або) букальному зскрібанні).

Про ефективність специфічної імунотерапії говорила, насамперед, ліквідація клінічних ознак хвороби: нормалізація рівня АЛТ в перший місяць лікування, яка мала місце у 10 хворих із вродженою інфекцією та у всіх 6 – з набутою; регрес проявів перинатального ураження ЦНС у 10 дітей першої групи спостереження (у дітей з лікворно-гіпертензійним синдромом за результатами огляду невролога та проведення контрольної нейросонографії було відмічено стабілізацію стану і відсутність подальшого збільшення розмірів ІІІ та бокових шлуночків мозку) та припинення рецидивування бронхообструктивного синдрому у всіх 6 пацієнтів другої групи.

Данні аналізу моніторингу специфічного імунологічного профілю хворих свідчили про те, що на фоні лікування антицитомегаловірусним імуноглобуліном у всіх випадках не залежно від клінічної форми хвороби було досягнуто позитивного серологічного результату. Це проявлялося у зникненні імуноглобулінів М проти ЦМВ та зниженні вмісту антиЦМВ IgG. Такі результати ми розцінили як свідоцтво зниження антигенного навантаження, тобто пригнічення реплікації вірусу.

Таким чином, призначення специфічного імуноглобуліну при цитомегаловірусній інфекції у дітей раннього віку доцільно в разі наявності клінічних ознак ураження ЦНС та печінки при вродженій формі хвороби та у реплікативну фазу набутої форми інфекції при рецидивуючому характері бронхообструктивного синдрому з проявами гепатотропної дії вірусу.



3209831808984168.html
3209939622791225.html
3209986490609016.html
3210180278395700.html
3210295973934092.html